Велик свет белый, глядеть-не переглядеть! Много в нем разной живности живет: люди, звери, гады, птицы... И у каждого свой талант имеется. Про то и сказ.
А поведал о том карась, потому как сам видел...
В одном озерце лесном, что недалеко от большого города плещется, жила-была лягушка зеленая. Привольно жила, на дождик квакала, а иной раз под настроение и с карасями на перегонки плавала. И все бы хорошо, да залетела в их края птица заморская. Завела песню – все заслушались! Крылья расправила – радуга в них запуталась! Попела она, покрасовалась, а потом сделала круг над озером и исчезла вдали. Долго еще караси озерные чудо-птицу обсуждали.
-Вот ведь красавица!
-А уж как поет! Как летает! Загляденье...
-Куда нам до нее!..
И не стало с тех пор лягушке покоя.
“Ну чем я хуже?!” – удивлялась она, разглядывая свое отражение. – “Лапки перепончатые, шкурка нежная!”
-Ква-а-кс, ква-ва-кс!
“Отчего же меня так не чествуют?!”
Думала лягушка, думала и решила летать учиться. Может в этом причина?
Залезла она на высокий камень, растопырила лапки: “Лечу-у-у!” Со всего маху брюшком о воду шлепнула. Шум, брызги, муть со дна озера поднялась. Караси с испугу едва на берег не повыскакивали.
-Эй, зеленая! – встревожился рак, - ты не заболела ли? Или горе у тебя какое?
-Глупый ты, пучеглазый! – Потирая ушибленное место ответила лягушка. – Я летать учусь!
-А-а-а... - усмехнулся рак, - это бывает.
-Буль-хи-хи, буль-хи-хи! – Засмеялись жирные караси.
-Эх, - вздохнула лягушка, вскарабкиваясь на торчащую из воды корягу, - мне бы только ветер поймать! А там раз-два и полечу-у я над озером!..
Но ветер отчего-то совсем не спешил помогать лягушке. Улыбнулся он в седые усы, прошумел в кронах деревьев и умчался восвояси.
-Ладно, ладно, - обиженно ворчала лягушка, - погодите... Просто сегодня погода не летная!
Шлеп, бум, плюх, шлеп, бум, плюх – разнеслось над озером едва взошло солнце.
-Опять погода не летная! – Буркнул рак.
Так и пошло. С утра до вечера, с утра до вечера только и слышно на озере: шлеп, бум, плюх, шлеп, бум, плюх... Весь ил со дна поднялся.
-Скорее бы взлетела, что ли! – Вздыхали караси.
Шлеп, бум, плюх, шлеп, бум, плюх...
А тут как раз мальчик Витя решил на озере рыбу поудить. Пришел, смотрит: вода мутная, караси под корягами попрятались, раки и те в другое озеро ушли. Одна безумная лягушка туда-сюда скачет.
-Ой! – догадался Витя, - лягушка, да ты никак летать учишься?!
-Учусь, - вздохнула лягушка, вновь забравшись на большой гладкий камень, - да только никто меня не понимает. Ветер и тот надо мной смеется...
-М-да...Серьезное дело. – Задумчиво протянул мальчик. - Может я чем помогу?
Обрадовалась лягушка.
-Ты только подбрось меня повыше, я и взлечу!
-Это можно. – Сказал Витя, подходя к самой кромке воды. - А хочешь, я тебе свою тайну открою?!
Лягушка едва от гордости не лопнула! Сидит, не дышит, а сама по сторонам оглядывается, все ли видят?! Ведь не с каждой лягушкой мальчики своими тайнами делятся!
Наклонился Витя поближе:
-Я лягушкой хочу стать!
-Ква-ха-ха, ква-ха-ха, ква-ха-ха! – Разнеслось тут над озером. - Не получится у тебя ничего!
-Это почему же? – обиделся Витя.
-М-м-м... Да вот мальчик-то ты хороший, а лягушка никакая. Для этого же талант особый нужен!
Нахмурился Витя и ушел с озера. Идет по тропинке, а сам улыбается.
“Ква-ха-ха, ква-ха-ха, ква-ха-ха”, - доносится с тех пор с озера.
Да может слышал кто?! Это лягушка над Витей смеется. Вот только летать с тех пор она почему-то больше не учится...
Яна Файман,
Владивосток
Все мои рассказы - это маленькие частички единого целого - сборника современных православных рассказов для детей и родителей “Чужая боль”. Это добрые и увлекательные рассказы, направленные на то, чтобы положительно влиять на детей и, призванные подталкивать их к Богу. Главный герой – маленькая девочка Еня, которая сама нашла путь к вере. Ведь Иисус сказал: “Пустите детей и не препятствуйте им приходить ко Мне, ибо таковых есть Царство Небесное”. Мир Вам и приятного чтения! e-mail автора:ovsianka@yandex.ru
Прочитано 11221 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 4,8
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
