И беспрекословно - великая благочестия тайна: Бог явился во плоти, оправдал Себя в Духе, показал Себя Ангелам, проповедан в народах, принят верою в мире, вознесся во славе.
(1Тим.3:16)
Любимого Сына послал нам Предвечный,
Он в Духе Отцовским Себя оправдал,
Будил на земле усыпавших беспечно
И Ангелам Божьим Себя показал.
Он верою принят в сердцах умилённых,
Как посланник Божий – Мессия Христос.
И множатся, строятся души спасённых,
За них Иисус себя в жертву принёс.
Из гроба Спаситель воскрес триумфально,
Вознёсся во славе на небо к Отцу.
То было задумано всё изначально
И стало возможным исполнить Творцу.
Теперь для спасенья одна лишь дорога
В той жертве голгофской Мессии Христа.
Уйдёт навсегда бесконечна тревога
У тех, кто с повинной стоит у креста.
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 8784 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
